Продовження роману ІВАНА ЖИТНИКА «З А Д З Е Р К А Л Л Я».
Попередні публікації у розділі ЛІТЕРАТУРА за 18, 19, 26, 28 листопада, 03, 06, 16, 21 грудня 2018 року, 01, 11, 22, 26 січня, 19 лютого 2019 року.
З А Д З Е Р К А Л Л Я
Роман
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
**ОСА**-Що за дзеркалом, панове?
-Задзеркалля…
Автор.
31.
Шаригін спересердя ледь не жбурнув телефоном у дзеркало, яке висіло на стіні. В ньому - його відображення. «Що ж робити?- визріла класична проблема. - Якщо касета потрапить до Оксани - море неприємностей, звичайно. Та це ще не так трагічно. А от коли касета дійде до прокуратури. А там - заява Русі. Тоді кінець! Хоча, здається, касета не є речовим доказом. Це без заяви. А з заявою про згвалування? М - да - а…Тюрма?»
Борька налив мінералки в склянку, одним ковтком випорожнив її. І знову занурився в роздуми. «Невже немає ніякого виходу з цієї, на перший погляд, дріб’язкової ситуації? Скільки тих інтимних зв’язків відбувається за день, ніч…І нічого. Це ж життя…Це ж так природно. А тут? Бах - трах…І карна справа. Тьху ти, блін…Завжди в якусь халепу втраплю. Нехай йому грець…
Стоп! Можливо, вони й кілька років тому запланували все так, щоб Ромку Ромащенка довести до смерті. До самогубства! Стоп, стоп, стоп…
А тепер от і з ним цей трюк прокручують. Щось тут таки є спільне: Ромка - бандит, я - ґвалтівник… Мда - да - да…Та ця робота не тільки Геракла та Крота. За ними хтось стоїть, «кришує». Хто - о?
Про кого ж мені розповідав Ромка? Про кого? Думай, Кенте, думай? Напрягай свої мізки, добряче напрягай. І він тоді казав про якусь «кришу» над цими відморозками - Геракла з гоп - компанією…».
Шаригін стис голову руками, як здалося йому, вона аж затріщала. Відразу й відпустив. Хоча, по - правді, так боліла, що аж ніби розколювалася.
Борька завернув до ванни, взяв рушник, намочив і обмотав ним голову. Невдовзі відчув полегшення. А може, так тільки здалося.
Знову задумався.
«Ромка ще казав про «відмивання зелені». Що ж чи кого він мав на увазі? Згадуй. Не поспішай. Що ж він тоді випустив зі сказаного Ромащенком? Що? Але ж воно десь є в його пам’яті. Десь приховане. Думай. Думай. Пригадуй.
Пригадуй. Хвилинку. Хвилинку. Хвилинку…
Ромка щось таке казав про… про… про прокуратуру. Точно, прокуратуру. Це вона постійно захищає Гармаша та Брилюка.
Там хтось є дуже впливовий. Про це якось і Клямкін обмовився. Значить, якась тут є ниточка в цьому поки що незрозумілому ланцюжку…
Отже, треба зв’язатися з Клямкіним. Уточнити деталі. Нехай він все ж таки пояснить, що відбувається насправді. І чому йому, Борису Шаригіну, хтось увесь час не дає спокійно жити? І це вже триває не один рік».
32.
Цього разу Шаригіну захотілося випити чогось міцнішого від мінералки, хоч був і байдужим до алкоголю. Тепер же відчув: кільканадцять краплин не завадять, а додадуть йому не тільки настрою, але і впевненості у власних силах. І в тому, що незабаром усім його поневірянням врешті - решт прийде кінець. Як у спорті - фініш.
У холодильнику завжди стояло кілька пляшок горілки. Так, про вся випадок. Адже батько і мати теж байдужі до алкоголю. Та інколи заходили гості. Та й просто, вважав Борька, в кожній нормальній родині має бути всього потроху «про запас». Дістав із холодильника «Сумську особливу».
Налив грамів п’ятдесят. Одним ковтком випив, заївши тоненьким кусочком сиру. Відчув, як запекло в шлунку. Через мить накотилася хвиля приємності. Здалося, полегшало тіло, перестала боліти голова. Проясніла. Буває таке. Цілісінький ранок - несамовитий біль, кілька грамів казенки, і ось результат - бадьорість і просвітлення. А може, це й не від алкоголю, а від усвідомлення того, що десь поруч причаїлася небезпека.
«Хто ж вона така, ця Руся? - знову рояться думки, тепер уже в яснішій голові. - Звичайна повія? За «бабки» служить Гераклу? А гроші нині - не тільки безбідне життя, а й задоволення, і сила, і міць. Хто їх має, той не пропаде. Хоча, хоча… Вже не одного фірмача з «баблом» на той світ відправили. І все ж таки - краще, коли вони є. Так і Оса, мабуть, гадає. Кілька хвилин втіхи з ним, Кентом, і повна пазуха грошей… Що це я все до «баксів» зводжу? Причина, напевне, не тільки в них. Її коріння, мабуть, набагато глибше. Когось потрібно вивести зі строю, щоб не заважав, не плутався під ногами. «Плутатися під ногами»? Це дрібниці. Ой, «не плутатися під ногами» - цьому вина. Хтось комусь «упав на хвоста». Знову якісь афоризми. Чи ще випити? Ні, годі. Бо тоді почнеться поезія. А голову треба мати свіжу, без рифм та ямбів. А що це таке? Згадалося зі школи…».
Далі Борька не став заглиблюватися, бо відчув, що й так далеко забрів. Повністю вщух головний біль. Нарешті з’явилася легкість, якої йому не вистачало.
«Чому цієї ночі наснилося бозна - що? Де ж розгадка?»
Знову допікає телефон. «Усі вже набридли». Та слухавку ввімкнув, навіть не глянувши, хто телефонує.
-Алло! Ну?!
-Борь, це я…
Шаригін ледве стримався. Голос. Це голос…
-Ти…ти…- не міг отямитися. - У …у Геракла? Що треба?
-Причому тут Геракл? - запитанням на запитання .- Та зараз не про це. Потрібно негайно зустрітися. У нас дуже обмаль часу. Тобі загрожує, - пауза і тихий голос: - Смерть…
-Що - о?- не второпав Борис.
-Смерть…
-Через зґвалтування? Через заяву про це? Вона вже віднесена до прокуратури?
-Їі нікуди не потрібно нести, - після ще довшої паузи: - Прокурор Майстренко - мій коханець…
-Ти…ти…Що кажеш?
-Те, що чуєш. Повторюю: треба хутчій зустрітися. Де ти живеш?
Майже нічого не усвідомлюючи, Борис назвав адресу - вулиця Залізнична, 7. Квартира 6.
-Там де й раніше… Зрозуміло. Не виходь нікуди. Чекай на мене…
Далі буде.