Мабуть, більше тебе не побачу. Бо розлучниця-осінь спішить. Не кричу я вночі і не плачу, Хоча серце пече і болить…
,,,,,,,,,,
Сонце з неба не ласкаво гріє.
Бо вже осінь умилась дощем…
Моє серце від туги німіє,
І роса, як сльоза, над кущем.
Мабуть, більше тебе не побачу.
Бо розлучниця-осінь спішить.
Не кричу я вночі і не плачу,
Хоча серце пече і болить.
Чорні хмароньки в небі зітхають.
Сірий дощик струною бринить…
І птахи вже в гаю не співають.
Жовта осінь полями біжить…
І ми, взявшись, мов діти, за руки
В сивий морок влетіли на мить.
Розігнали цю муку–розлуку,
І зуміли ми осінь спинить…
Літо бабине всюди гуляє.
Дощик сірий забіг в висоту…
В небі сонечко радісно сяє.
Осінь сяйвом сріблить доброту.
Радість – щастя калиноньку-вбранку
У долоні зібрали свої.
І стомилися ми на світанку,
І летіли у даль журавлі…
Іван Житник.
смт Терни – м.Буринь.
Світлина автора.