Коли роки біжать за обрій, то здається, що позаду залишаються миттєвості життя і буття.
Ними ще б можна і насолоджуватися, але на це не вистачає вже часу.
Бо ж роки летять тільки вперед.
Назад у них ніколи не бува вороття…
Змахнула хмарина
білим крилом…
Зозуля кувала
поруч з вікном.
У мене в кишені
нема ні гроша…
І не спокійна
від цього
душа...
Хочеться плакать,
може, сміятись…
А чи із зозулею
в долю погратись?
Чи справді вона
на долю кує?
І щастя за гроші
усім роздає?
А. може,
вже пізно
щастя кувать?
Час настає
каміння збирать…
Іван Житник.
На світлині: краса в смт Терни – тут мені зозуля кувала...
Фото автора.