Напередодні Дня археолога, який в Україні відзначили 15 серпня, довелося завітати до Буринського районного краєзнавчого музею, де мою увагу привернули два фрагменти давніх кахлів.
Під час їх огляду пригадалося, що знайдені вони були десятиліття тому у районі міського пляжу колишнім буринцем Сергієм Покидьком, який нині проживає у Криму.
Тут виникла асоціація, а чи не пов’язані ці артефакти з панським будинком (мовою оригіналу «господским домом») графа Івана Симоновича Гендрікова (1719-1778), деякі матеріали стосовно якого раніше вдалося розшукати у Державному архіві Сумської області. Серед них, зокрема, «Справу про взяття під секвестр частини маєтностей графа І.С. Гендрікова», порушену після смерті вельможі 1778 року.
Щоб не бути голослівним, нижче наводиться переклад українською опису маєтностей графа, якими він володів до своєї смерті на території Путивльської округи:
«Опис секвестрованих його ясновельможності покійного графа Івана Симоновича Гендрікова маєтностей, що знаходяться у Путивльській окрузі, а які вони, про те зазначено нижче під цім свідченнями прикажчика його сіятельства Антона Ємельянова:
Слобода Боринь
У ній на початку церква в ім’я Різдва Іоанна Предтечі з усім церковним начинням, при ній священики Ігнатій Лук’янов та Андріян Максимов.
Новоспоруджений панський будинок, у ньому нежилих шість кімнат без печей, троє простих дверей, п'ятнадцять віконниць без притворів з простими округлими шибками.
Біля них для приїзду управителів 4 світлиці з однією комірчиною, у них чотири образи на фарбі: 1) Спаситель; 2) Богоматір; 3) Знамення Богоматері; 4) Георгій.
Дві кахляні білі печі, проміж сіх світлиць рублені сіни. Навпроти сіх світлиць льодовик лісяний з очеретяним дахом, поблизу нього хата для челяді, у якій образи Богоматері та Миколая Чудотворця на фарбі, проміж них лісяні сіни.
Біля воріт для життя прикажчику дві світлиці з рубленими сіньми, а в тих світлицях біла кахляна піч. З другого боку дві комори, споруджені з різних лісоматеріалів для зсипання зерна. У них житньої муки 14 чвертей, 2 четверика пшеничної муки, 1 чверть та 2 четверика пшениці, 4 мірки та 4 гарця гречаної крупи, 1 чверть та 6 гарців суспиці [суржика- О.К], тобто різного змішаного хліба, 5 чвертей 1 четверик 4 гарці гречки, 2 чверті гречаної муки, 1 чверть жита та 2 чверті пшона.
На городі лазня з передбанником світличкою рублені. З неї до води спуск, зроблений з дерев’яних сходів. Вся ця будівля вкрита соломою, а будинок огороджений тином. Навпроти панського дому загороджений скотний двір з різними будівлями та сараями, який також огороджений тином. У тому будинку живе прикажчик Антон Ємельянов.
В цій слободі є 337 хат кріпосних з подвір’ями, в яких живе 1001 особа черкас [українців - О.К.] чоловічої статі.
При тій слободі на річці Чаші два млини на дамбах з п’ятьма коморами, у яких на ходу сім каменів та лише просяні одногніздові ступи.
Панських грошей 6 рублів 18,5 копійок.
На пасіці мається панських бджіл 40 вуликів.
Панських 50 старих та молодих свиней, 12 гусей, 12 качок, 10 індиків, а іншої птиці та худоби ніякої не мається.
При слободі Борині у володінні підданих його сіятельства черкас є земля орна та сінокісна, а скільки всього чвертей, прикажчик Антон Ємельянов сказав, що це йому невідомо.
При слободі Борині є невеликий ліс, що називається «Біля Перших Кілець».
Як видно з наведеного вище опису, у будинках графа І.С. Гендрікова та його прикажчика А. Ємельянова у слободі Борині (так вказано в тексті – О.К.) малося три печі, облицьовані білими кахлями. На одному з фрагментів, за словами С. Покидька, зображено Юрія Змієборця на коні.
На іншому артефакті, на думку автора, вочевидь зображено ініціали графа Симона Гендрікова (батька Івана Симоновича) у вигляді дещо стилізованих літер С та Г кириличного алфавіту.
Як випливає зі змісту секвестру, буринські та навколишні маєтності графа І. С. Гендрікова були успадковані його доньками Варварою Іванівною Челіщевою (померла 1817 року), Катериною Іванівною Апраксіною (померла 1814 року) та Олександрою Іванівною Голіциною (померла 1789 року).
Згодом вони перейшли у власність поміщиків Челищевих, Павлових, Вечорок та їх нащадків, які володіли ними аж до революції 1917 року.
Олександр Капітоненко, краєзнавець.
Світлини автора.